Milieu therapy as a method for improving the quality of life of the old people

Relevance Nowadays, both in developing countries and in industrialized countries, there is a process of increasing life expectancy, which together with the problem of low birth rates leads to the phenomenon of “aging population”. Providing care to the elderly is not only a purely medical problem, but the social aspect is equally important. An important component of the lifestyle of an elderly person is recreation - the processes of restoring vitality, relieving mental stress and recovery, carried out in various forms of recreation, nutrition, active or passive leisure. Modern society and the health care system face three most important tasks: continuing an active life with minimal losses from the disorders inherent in old age, combating high morbidity in old age and ensuring a dignified end to the lives of aging people. Although the provision of medical and social assistance to the elderly is organized and provided as needed, ensuring the accessibility and sufficient presence in their lives of the social aspect and its communicative component is not supported in our country at the state level and is not regulated by law Purpose The purpose of the work is to improve the quality of life of the elderly through the organization of the social component of life by arranging their leisure. Results To achieve this goal, it was proposed to use the principles and methods of milieu therapy, which means “treatment by the environment”. Most often, milieu therapy refers to a form of psychotherapy that involves the use of therapeutic communities. Considering the goal, milieu herapy fully covers and meets the goals of rehabilitation of the elderly, and as a social technology allows to create an active living environment that encourages older people to “independent actions”, self-sufficiency, withdrawal from dependent moods and hyperprotection. Milieu therapy allows to activate the living environment of such people in accordance with their needs, interests, psychophysical condition, rehabilitation potential; and to optimize the work of staff in the direction of improving the efficiency of activities that will have a direct impact on quality of life. On the example of other countries, examples of the use of the principles of milieu therapy in the organization of daytime activities in the elderly are provided. Conclusions Providing leisure for the elderly will be able to improve their quality of life, reduce the prevalence of somatic diseases and the risk of developing psychosomatic conditions in them, and thus reduce the burden on health care facilities. And the use of the principles of milieu therapy to solve problems will allow to organize it as effectively as possible.

Justification of the integrated approach to management of hiv-infected patients with comorbid pathology of the digestive system

Introduction. Among the main strategic and operational goals of the State Strategy for Combating HIV / AIDS, Tuberculosis and Viral Hepatitis by 2030 in Ukraine is to ensure comprehensive access to HIV treatment, increase the effectiveness of monitoring and support of treatment of both opportunistic infections and other somatic conditions in HIV-infected patients. The key role of family physicians in the detection and treatment of many chronic gastrointestinal complications in HIV-infected patients is recognized. Purpose of the study. To increase the efficiency of early diagnosis and tactics of integrated management of HIV-infected patients of family physicians (FP) by clarifying the peculiarities of HIV infection in the presence of comorbid pathology of the digestive system (DS) and creating an algorithm for providing medical care to these patients. Material and methods. The research was conducted on the basis of five regional HIV / AIDS centers of Ukraine during 2017-2019. Randomly selected 342 adult HIV-infected patients were divided into two groups - with concomitant lesions and without concomitant gastrointestinal lesions. The following research methods were used: general clinical and laboratory biochemical, molecular genetic, immunological, enzyme-linked immunosorbent, instrumental (FGDS, chest radiography, abdominal ultrasound, computed tomography of the chest and / or abdominal cavity), analysis of primary medical records, consultations related specialists according to the indications, questionnaires, statistical methods. Results and discussion. It was found that the incidence of gastrointestinal pathology in patients with II, III and IV clinical stages of HIV infection was significantly higher than in patients with stage I, significantly more often associated with tuberculosis, candidiasis, kidney disease and HIV encephalopathy and was combined. Manifestations of asthenovegetative and dyspeptic syndromes, weight loss, anemia and leukopenia, increased activity of liver enzymes, low levels of CD4 + lymphocytes and preservation of viral load on antiretroviral therapy were significantly more common in HIV-infected patients with gastrointestinal pathology. In the presence of pathology of the digestive system, replacements, breaks and side effects of antiretroviral therapy were significantly more frequent. The results of physicians survey analysis showed the role of family physicians in the current examination and management of HIV-infected people with comorbid pathology of the digestive system. Conclusions. To detect diseases of the organs of the DS in HIV-infected people, it is necessary to conduct a comprehensive laboratory and instrumental examination, taking into account the possibility of combined pathology. The proposed algorithm of integrated management of HIV-infected patients with comorbid pathology of DS by FPs, taking into account the most informative clinical and laboratory criteria, allows to increase the effectiveness of early diagnosis and tactics of integrated management of HIV-infected by FPs.

The use of psycho-education based on the CBT protocol using a single-session virtual exposure within the psychological support of students with a fear of public speaking: results of a pilot study

Introduction Anxiety and fear of public speaking are some of the common complaints of students during their studies. The prevalence and consequences for psychological well-being make it possible to discuss the fear of public speaking in the context of pathopsychological changes that contribute to or are a variant of a social anxiety disorder. At the same time, constant anxiety and emotional distress can contribute to the development of other comorbid pathologies such as depressive disorder, other anxiety disorders, or substance abuse as a way of coping anxiety. The development and implementation of effective psychological/psychotherapeutic interventions for self-help and psychological support with using a virtual environment has already proven itself in dealing with specific phobias and other anxiety states and can be applied in preventative measures for social anxiety disorder among students. Aim Investigate the impact of psychoeducation based on CBT protocol with a one-session virtual exposure on the level of students' social anxiety before public speaking and the features of social interaction during education. Methods Social anxiety assessment using the Social Phobia Inventory (SPIN), and Social Phobia Rating Scale (SPRS), clinical semi-structured interview, observation, and assessment of changes in virtual exposure. Results Compared with the control group, there was a statistically significant decrease in all indicators on the SPIN (p<0.001) and SPRS (p<0.001) scales in the experimental group 1 month after virtual exposure. Decreases in social anxiety on the SPIN scale before the intervention and one month after were statistically different depending on belonging to the experimental group (F = 5.06, p = 0.035) and time (F = 5.46, p = 0.029), and significantly from a baseline level of social anxiety (F = 124.8, p = 0.000). The significance of changes in the experimental group as a whole on the SPIN scale is achieved by reducing the indicator in the subgroup with a high level of social anxiety, where statistical significance is significant p<0.001. Differences in changes in the level of social anxiety on the SPRS scale before the intervention and one month after, depending on belonging to the experimental group (F = 9.39, p = 0.006), time (F = 12.33, p = 0.002) and baseline level of social anxiety (F = 12.06, p = 0.000) are also significant. According to the SPRS method, a statistically significant decrease in the rate of exhaustion and overall restriction imposing social anxiety (p<0.001) was found in the experimental group and a statistically significant decrease in the using of part of strategies avoidance behaviors and the influence of typical unproductive beliefs (p<0.05, in accordance). Conclusion Using psychoeducation based on CBT protocol with a one-session virtual exposure has proven to be an effective way of reducing the fear of public speaking. After 1 month undergoing a psychoeducational session using virtual exposure, a significant decrease in the intensity of anxious feelings, the impact of unproductive beliefs, and changes in behavior that underpinned them were revealed. It was noted that the most significant effect was achieved in the subgroup of participants with high input levels of social anxiety and manifest traits corresponding to the criteria of social anxiety disorder. Such changes may be explained by the need and timeliness of providing psychological support to this category of participants. Given that our findings are incomplete, they require further research and expansion of the experimental base.

Pathogenetic Association of Digestive System Lesions with Systemic Lupus Erythematosus: Characteristics and Prevalence

Introduction The prevalence rate of the digestive system lesions in patients with systemic lupus erythematosus (SLE) ranges from 8.0 to 50.0%. The symptoms caused by systemic lupus erythematosus (immunocomplex inflammation, vasculitis, etc.) have not been clearly distinguished yet from those that are associated with co-occurring diseases or adverse effects of medications used to treat patients with SLE. Objective To characterize and clarify the prevalence of the digestive system lesions that are pathogenetically associated with systemic lupus erythematosus. Materials and methods 370 patients (331 women and 39 men), stratified by age, duration, and activity of SLE, were included in the study and subjected to comprehensive examinations. The results were processed in Microsoft Excel using descriptive statistics, χ2 test, z-test for comparisons between two proportions; the relationship was considered to be statistically significant when p < 0.05. Results The digestive system lesions were detected in 225 (60.81%) patients with systemic lupus erythematosus. The prevalence of steatohepatitis, autoimmune hepatitis, and chronic pancreatitis rose with the progression of the underlying disease, so we concluded that they may be considered to be pathogenetically associated with systemic lupus erythematosus as syntropic comorbid lesions. Other digestive system lesions – chronic pharyngitis, cardiochalasia, gastroesophageal reflux disease, esophagitis, chronic gastritis, peptic ulcer, chronic duodenitis, duodenogastric reflux, duodenal ulcer, chronic viral hepatitis B, chronic viral hepatitis C, toxic hepatitis, liver cirrhosis, acalculous cholecystitis, chronic cholecystitis (asymptomatic gallstones, chronic calculous cholecystitis, gallbladder polyps), irritable bowel syndrome, chronic colitis, hemorrhoids, dolichosigma, peritoneal adhesions – are only comorbidities, ie. co-occurring digestive system lesions, since there was no relationship between their prevalence and the progression of the underlying disease. The mesenchymal inflammatory syndrome was detected in most patients with systemic lupus erythematosus and pathogenetically associated syntropic comorbid steatohepatitis. Hepatocellular dysfunction syndrome was detected in the three-fourths of patients with SLE and steatohepatitis. The mesenchymal inflammatory syndrome was also detected in all patients with SLE and pathogenetically associated syntropic comorbid autoimmune hepatitis. More than half of the patients with SLE and autoimmune hepatitis were also diagnosed with hepatocellular dysfunction and hepatic cytolysis syndromes. The asthenic-neurotic clinical syndrome occurred in the three-fourths of patients with SLE and pathogenetically associated syntropic comorbid chronic pancreatitis. Almost every second patient with SLE and chronic pancreatitis had a dyspeptic syndrome. Steatohepatitis was detected predominantly in patients aged 25 to 59 (young age subgroup II and middle age group). It was not detected in patients with the SLE duration of less than one year. Autoimmune hepatitis was detected predominantly in elderly patients and patients with the SLE duration of more than ten years. Chronic pancreatitis was significantly less prevalent in women and more prevalent in elderly patients – it occurred in almost half of them. It was absent in patients with the SLE duration of less than one year. Patients with the SLE duration of 6-10 years had the highest prevalence of chronic pancreatitis.

Formation of a healthy corporate culture in a medical organization

The health care system is a complex socio-economic mechanism, which is designed to ensure the implementation of the most important social principle - maintaining and improving the health of the population, providing highly qualified treatment and prevention care. Important to remember that healthcare organizations have two stakeholders: doctors and patients (internal and external client). Often, attention is paid only to patients, but it is worth starting with the formation of the commitment of health professionals to the work organization, to create a positive image. Unfortunately, the image of the organization is often formed spontaneously. The reason for this is not only the reluctance of managers to deal with this problem but also the lack of experience and knowledge in the field of image formation and corporate culture of the organization. Culture is elusive, but its impact is easily traced in the daily behavior of employees of any level. Defining goals, setting goals, developing patterns of behavior and attitudes at work and the actual activity within the organization are mediated by its ideology. Elements of culture are reflected in the official vision of the medical institution, and thus become accessible to the external environment - patients, partners, competitors and society as a whole. An established healthy corporate culture is an important management tool, creates strong competitive advantages, increases the social responsibility of medical organizations to society and patients, improves the quality of medical activities. The presence of corporate culture, values and behaviors allow improving the processes of strategic development, internal communication, unity and cohesion of the team, to reduce staff turnover in the organization. The system of continuing professional education of doctors and heads of health care institutions should provide for the implementation of educational programs in the field of formation and development of the corporate culture of medical organizations.

Сучасний стан ведення віл-інфікованих пацієнтів із супутньою патологією органів травної системи: аналіз результатів анкетування лікарів

Актуальність. Епідемія ВІЛ-інфекції, яка зачіпає мільйони людей в східній частині Європи, залишається однією з найважливіших невирішених проблем охорони здоров’я. Пацієнт-орієнтований підхід до ВІЛ-інфікованих осіб підвищує якість надання медичної допомоги, впливає на достовірність статистичних даних, раціоналізує планування та адекватність використання державних коштів. Особливо актуальними стають питання коморбідності патології органів травної системи при ВІЛ-інфекції та формування прихильності до ефективної антиретровірусної терапії (АРТ). В зв’язку з чим посилюється роль практики сімейної медицини у виявленні, лікуванні та веденні гастроентерологічних захворювань у ВІЛ-інфікованих пацієнтів в Україні. Мета дослідження: Дослідити роль лікарів загальної практики-сімейної медицини в обстеженні та веденні ВІЛ-інфікованих осіб із супутньою патологією травної системи. Матеріал та методи. Проведено анкетування серед 200 лікарів загальної практики-сімейної медицини (ЗПСМ) та 292 лікарів - вузьких спеціалістів ряду закладів охорони здоров'я м. Києва та різних областей України за допомогою розробленої анкети шляхом інтернет-опитування та з використанням паперових носіїв. Результати та їх обговорення. Лікарі загальної практики-сімейної медицини відмітили досить низьку участь в моніторингу дотримання та побічних ефектів АРТ, а також ведення супутньої патології травної системи (ТС) у ВІЛ-інфікованих пацієнтів. Більшість опитаних лікарів зазначили відсутність чітких алгоритмів дій у випадках розробки клінічних маршрутів ВІЛ-інфікованих пацієнтів із супутньою патологією ТС, і майже всі респонденти підтвердили доцільність використання в своїй поточній практиці розроблених для таких пацієнтів алгоритмів їх ведення. Переважна частина лікарів ЗПСМ не знали в повному обсязі маршрути руху ВІЛ-інфікованих пацієнтів від встановлення діагнозу до досягнення ними стійкої вірусологічної /імунологічної відповіді і, таким чином, не мали можливості в повних обсягах вести супутню патологію ТС. ВІЛ-інфіковані пацієнти, які проходили АРТ та негативно реагували на неї, практично не повертались до лікарів ЗПСМ і тому не отримували належну продовжену всебічну та координовану медичну допомогу з приводу різної патології ТС. Повернення ВІЛ-інфікованих пацієнтів від лікарів-спеціалістів до лікарів ЗПСМ виявилось низьким, епізодичним, що може пояснювати зниження можливостей лікарів ЗПСМ ефективно контролювати клінічні результати лікування патології органів ТС та побічних ефектів АРТ. Висновок. З’ясовано певні проблеми виявлення патології ТС у ВІЛ-інфікованих та подальшої тактики ведення таких пацієнтів. Внаслідок невідповідності та недостатніх обсягів скринінгу коморбідної патології органів ТС у ВІЛ-інфікованих пацієнтів в практиці лікарів ЗПСМ багато хронічних патологій залишаються невиявленими. Наявність непролікованих супутніх захворювань органів ТС при ВІЛ-інфекції може бути фактором ризику зниження ефективності АРТ у таких пацієнтів. В зв’язку з цим, особливу увагу лікарів сімейної медицини слід звернути на вчасне виявлення, лікування та моніторинг захворювань органів ТС у ВІЛ-інфікованих пацієнтів. Вбачається доцільним впровадити чіткі алгоритми спільних дій лікарів ЗПСМ та спеціалістів, які беруть участь у веденні ВІЛ-інфікованих пацієнтів із супутньою патологією ТС.

Short-focus psychodynamic oriented psychotherapy as treatment optimization technique in involution psychoses

Aim of the research This article is based on the results of empirical experience and a pre-conducted study of the effectiveness of treatment of patients with mental disorders that manifested in the middle period of life (45-60 years). These findings provide an algorithm of short-term psychodynamic oriented psychotherapy focuses on such kind of patients. Materials and Methods In order to optimize the psychotherapeutic process, this article suggests to use differentiated therapeutic tactics and interpretive techniques, according to the specific phase of therapy. Each of these tactics and techniques should be focused and correspond to the actual experience of the patient. The proposed method of psychotherapy is a "method of choice" for the treatment of involutional psychosis in combination with medication. With sufficient qualifications of the therapist, this technique can be used both during the active existence of symptoms of psychosis, and within the limits of remission. Results The research findings illustrate that the central focus of the experiences of patients with mental disorders manifested in the middle period of life (45-60 years) is the need to come to terms with their own lives (with the circumstances of the internal and external realities). According to this fact, the central focus of the therapeutic work with such patients should be formulated in the same way. The treatment process of this central focus occurs in six psychotherapeutic phases, each of which develops its thematic aspect. These phases can be conditionally placed in the following sequence: 1) the phase “building trust with the therapist”; 2) the phase of “making claims to/in the inner circle”; 3) the phase of “memories of one’s own achievements and good times” (the phase of “relative validation / verification” of the positive moments of one’s life, and therefore the positive qualities of one’s own personality); 4) the phase of “rethinking your life and understanding your own part in it”; 5) the phase “understanding the connection between one’s own life and a current illness”; 6) the phase of “forgiveness of oneself for the mistakes, finding new values in life”. Conclusions We have shown that the central focus of the experiences of patients with mental disorders manifested in the middle period of life (45-60 years) is the need to reconcile with their own lives. According to this fact, the central focus of therapeutic work with such patients should be object-oriented reconciliation with the circumstances of internal and external realities. The psychotherapeutic process proceeds in six separated phases. The therapist should differentiate therapeutic tactics and interpretive techniques in each of these phases. The therapist`s methods should be congruent with the actual focus of the patient's experiences and the patient's level of the integration of the Ego.

Usage of antidepressants in patients with oncological diseases

Background Approximately one million cancer patients live in Ukraine. These persons are at a high risk of manifestation of psychiatric disorders, especially depressive spectrum disorders and anxiety disorders, which may be treated with antidepressants if indications are present. Besides, oncological patients suffer from a number of miscellaneous somatic and psychosomatic conditions, that may also be totally or partly alleviated by using antidepressants. Thus, proper safe and evidence-based usage of these drugs is required. Unfortunately, there’s a lack of Ukrainian scientific literature highlighting this issue. This review is published to fulfill the aforementioned gap. Objectives To survey the usage of antidepressants in the cohort of cancer patients, to evaluate a modern state of evidence base concerning this issue, and to study indications, contraindications, and other peculiarities in respect of prescribing these drugs to oncological patients. Methods We reviewed and analyzed literature (meta-analyses, RTCs, observational studies, case studies) published in the last 10 years by searching PubMed and Google Scholar. We used the following keywords: “antidepressants”, “oncology”, “cancer”, “cancer symptoms”, “depression” and “drug interaction”. For our purposes, we also used NCCN, ASCO, ESMO, IPOS guidelines in case they were available and concerned our subject. Results The review focuses attention on the usage of antidepressants in oncological patients. Best-practice recommendations for choosing a drug are given, information on a drug-to-drug interaction with chemotherapy and other common in oncology drugs, issues with regard to comorbid somatic problems that define prescribing, and off-label indications (pain, hot flushes, pruritus, etc.) are discussed. Conclusion Despite the paucity of high-quality researches, a huge amount of evidences support the statement, that antidepressants significantly improve cancer patients’ quality of life by ceasing both depressive/anxious symptoms and typical cancer-related symptoms. To provide best professional help with these drugs, implementation of guidelines recommendations as well as adherence to experience collected from prescribing antidepressants to non-cancer population, which supports the effectiveness of this class of drugs for the treatment of depression, anxiety and pain are essential.

Суспільні та сімейні аспекти діагнозу посттравматичний стресовий розлад у військовослужбовців після повернення з зони бойових дій

Актуальність. У зв’язку з викликами сьогодення ПТСР є серйозною проблемою загальної і, особливо, військової психіатрії. Діагноз «ПТСР» є, в першу чергу, етіологічно обумовленим, але також значний вплив, як на розвиток, так і на клінічне оцінювання цього стану, мають такі «немедичні» чинники, як суспільні та сімейно-побутові. Методи й матеріали. Матеріал дослідження – сучасні публікації, присвячені вивченню соціально-психологічних, сімейних та суспільно-громадських чинників, які відіграють роль у формуванні ПТСР та впливають на використання зазначеного діагнозу при огляді посткомбатантів. Метод дослідження – бібліографічно-аналітичний. Результати. Згідно з даними північноамериканських авторів, кількість ветеранів, які отримали інвалідність у зв’язку з ПТСР, з 1999 р. по 2004 р. зросла на 79,5%, при тому, що інвалідність з приводу інших захворювань серед них зросла лише на 12,2%. Соціальна політика інвалідності заохочує ветеранів до отримання психіатричних діагнозів, в першу чергу – ПТСР. У суспільстві діагноз «ПТСР» часто використовується для виправдання кримінальної поведінки військовослужбовців та посткомбатантів. Ще одна проблема лежить в тому, що інша частина посткомбатантів, навпаки, приховують симптоми ПТСР, боячись побутової стигматизації «психічно хворого» та зіпсування своєї кар’єри. Крім громадських чинників, які впливають на використання діагнозу «ПТСР», важливими «немедичними» факторами є сімейні аспекти життя посткомбатантів. На розвиток ПТСР та його перехід у проланговану форму негативно впливає відсутність військовослужбовіців вдома більш шести місяців, неможливість дистанційного спілкування з близькими під час участі в бойових діях, відсутність сім’ї, а у одружених, як це не парадоксально, присутність у складі сім’ї дітей. Висновки. Внаслідок впливу соціально-асоційованих чинників існують певні частини посткомбатантів, одна з яких схильна до симуляції або агравації симптомів ПТСР, а друга, навпаки, схильна до дисимуляції постстресової психопатологічної симптоматики. Серед сімейних чинників, які слід вважати в якості умовно-патогенних, особливу увагу треба приділяти відсутності можливості спілкування з близькими під час ведення бойових дій, відсутність їх вдома протягом більш шести місяців та присутність в родинах військовослужбовців дітей. Для вдосконалення якості діагностичної та реабілітаційної роботи необхідно найскоріше проведення науково- огрунтованої адаптації сучасних закордонних психологічних тестів, спрямованих на діагностику ПТСР та розробка специфічних вітчизняних методик.

Нейропсихологічні дослідження пацієнтів, що страждають на епілепсію, з когнітивними розладами

Актуальність. Порушення когнітивних функцій є найбільш розповсюдженою патологією серед психічних та неврологічних захворювань. Якісна діагностика даних порушень на додементному етапі дозволить покращити когнітивну сферу, що відповідно призведе до збереження соціального функціонування пацієнтів. Мета. Вивчення сучасного стану проблеми порушення когнітивних функцій, узагальнення підходів щодо використання методик патопсихологічного дослідження. Матеріали і методи. Проведено огляд та теоретичний аналіз першоджерел й сучасних наукових підходів до використання діагностичних патопсихологічних методик з метою обстеження когнітивних функцій. Результати. В даній публікації представлено огляд наукової літератури щодо сучасного стану проблеми когнітивних порушень. Висвітлено принципи проведення патопсихологічного обстеження когнітивних функцій. Наведено стислий огляд найбільш розповсюджених тестів, шкал та патопсихологічних методик для дослідження когнітивних процесів, а також наведено можливі причини хибних результатів досліджень когнітивної сфери. Висновки. На даний час дослідниками виділяються різні ступені та клінічні варіанти когнітивних розладів. Сучасні нейрокогнітивні тести спрямовані не тільки на виявлення симптомів когнітивного зниження та оцінки його ступеню, а й на дослідження окремих когнітивних функціональних кластерів («деменцій» та «субдеменцій»).