B. D. Karvasarsky and psychotherapy establishment as a distinct discipline, homo faber, to the 90-th anniversary since birth

The establishment of psychotherapy and clinical psychology in a Russia is a very complicated and contradictive process. B. D. Karvassarsky has played an essential, key role in the psychotherapy formation as a science and distinct discipline. The article describes the crucial points of this discipline development, presents the main key studies of this mental health field. The Leningrad-Saint-Petersburg psychotherapy school maid a serious impact in the modern Russian neurosology cornerstone issues, that allowed to consider the multidimensional aspects of this pathology. This publication emphasizes the recent research results in this field, makes a deep analysis of the target phenomena understanding in different approaches, other methods integration in personality oriented reconstructive psychotherapy, elaboration of the nosocentric target oriented psychotherapy algorithms and strategies, and also different psychotherapy interventions research.

Faktor Individu Dalam Organisasi

Manusia adalah mahluk yang dapat dipandang dari berbagai sudut pandang . Sejak ratusan tahun sebelum masehi, manusia telah menjadi obyek filsafat, baik obyek formal yang mempersoalkan hakikat manusia maupun obyek material yang mempersoalkan manusia sebagai apa adanya manusia dengan berbagai kondisinya. Sebagaimana dikenal adanya manusia sebagai mahluk yang berpikir atau homo sapiens, mahluk yang berbuat atau homo faber, mahluk yang dapat dididik atau homo educandum dan seterusnya.Organisasi dibentuk oleh sekelompok individu yang saling bekerja sama. Tetapi dalam organisasi, individu adalah sesuatu yang unik yang akan memunculkan perilaku yang berbeda dengan individu-individu lainnya. Hal inilah mempengaruhi perilaku dan perbedaan individu dalam sebuah organisasi.

ТОПОС ЯК ОБРАЗ ПРОСТОРУ РЕФЛЕКСІЇ В ЕСЕЇСТИЦІ ВАСИЛЯ МАХНА («УЗДОВЖ ОКЕАНУ НА РОВЕРІ»)

У статті проаналізовано топологічні особливості збірки Василя Махна «Уздовж океану на ровері». Дослідження відбувалося з огляду на методологію топологічної рефлексії, запропоновану філософом В. Савчуком. Суть топологічної рефлексії полягає в рекон- цептуалізації простору, котрий усвідомлюється одночасно і як носій соціальних і символічних значень, і як культурно навантажена категорія. Усі вони причетні до практик самоіденти- фікації того, хто їх осмислює, а у випадку з митцем – ще й художньо відтворює. Доведено, що В. Махно створює образ суміжної пам’яті й суміжних територій, котрі не передбача- ють центрування а пріорі. Митець не вибудовує жодних топологічних ієрархій, бо для нього й Україна, й Америка однаковою мірою важливі. В. Махно шукає власну дотичність до двох таких відмінних територій через образи й есеми, а есеїстичні техніки самоідентифікації як суб’єктивного письма щонайкраще підходять для цього. Проаналізовано практики індивіду- алізації простору, серед яких основні такі: відтворення географічних локацій через синесте- зійні образи; посутня роль деталі й подробиці; украй обмежена кількість описів упізнаваних місць, концентрація уваги на предметах, фрагментах, які є здебільшого своєрідним резуль- татом перетвореної свідомості; відсутність ієрархії в презентації топосів; полідискурсив- ний характер самих текстів; доповнення есеїв світлинами, котрі розширюють асоціативне поле читача тощо. Також проаналізовано структуру збірки й зроблено висновок, що 92 її есеї вільно укладено в умовну систему: сюжетної чи хронологічної послідовності тут не просте- жуємо. Єднають усі твори практики індивідуалізації простору, засоби перетворення відомих місць на «свої» через активізацію пам’яті. Основні з них – процеси феноменології пам’яті як оповідь про себе як такого, процес самоусвідомлення передусім як митця, homo faber.

Karachay-Balkarian as an object of the world of "things"

В статье автор исходит из понимания феномена культуры (как в искусстве, так и в философии) как культуры, способной жить и развиваться только в одновременном диалоге с другими культурами, который В.С. Библер назвал «культурологическим парадоксом». В процессе проведенного исследования выстроено понимание того, что культура есть мир «вещей», основанный на диалоге их создателей не только с людьми настоящего, но и с последующими поколениями, так как рассказывают потомкам о мировоззрении прошедшей эпохи, о ценностях культуры предков, о мировидении создателей произведений. Автор считает этот аспект достаточно важным и значимым для решения проблем по дальнейшему сохранению культурного наследия народов Северного Кавказа в глобализирующемся мире, стремящемся к всеобщей унификации и нивелирующим тем самым самобытность культур этносов. Культурфилософский анализ предметов как «вещей» способствует выявлению их смыслов, несущих на себе печать человека как homo faber, как созерцателя и как пользователя, которому не только открыто их предназначение, но и без которого в принципе невозможно их существование. В качестве примера рассмотрены узорные карачаево-балкарские ковры - кийизы. Проведена сравнительная параллель между возможными интерпретациями орнаментальных мотивов жыйгыч кийизов - узких полосок, покрывавших полки в патриархальных жилищах этих этносов, и предполагаемым диалогом с Другим. Материал дает основание сделать вывод о том, что эти ковры-занавеси «читаются» по типу «культурного текста» - неких закодированных таким образом посланий предков. In the paper, the author proceeds from the understanding of the phenomenon of culture (both in art and in philosophy), as a culture capable of living and developing only in a simultaneous dialogue with other cultures, which V.S. Bibler called "a cultural paradox". In the process of the study, the understanding is built that culture is a world of "things", basing on the dialogue of their creators not only with the people of the present, but also with subsequent generations. They tell descendants about the worldview of the past era, about the values of ancestral culture, about the worldview of the creators of works. The author considers this aspect important and significant enough to solve the problems of further preserving the cultural heritage of the peoples of the North Caucasus in a globalizing world, striving for universal unification and thereby leveling the identity of ethnic cultures. Cultural-philosophical analysis of objects as "things" helps to identify their meanings, bearing the stamp of a human being, as a homo faber, as a contemplator and as a user, to whom not only their purpose is open, but also without which, in principle, their existence is impossible. The patterned Karachay-Balkarian rugs - kiyizes - are considered as an example. A comparative parallel was drawn between possible interpretations of the ornamental motifs of the zhyigych kiyizes -narrow strips covering shelves in the patriarchal dwellings of these ethnic groups, and the alleged dialogue with the Other. The material gives reason to conclude that these curtain rugs are "read" according to the type of "cultural text" which is a kind of coded message from the ancestors.

Raw Earth Construction Perspectives in Italy: An Overview Through the Rehabilitations of Casa Fenu in Villamassargia, Sardinia, and Casa di Teresa in Casalincontrada, Abruzzo

A detailed analysis of the rehabilitation processes of two publicly owned buildings in Sardinia and Abruzzo is taken as a basis for describing the background, difficulties and possible future developments of raw earth as a building material in Italy. Earthen construction techniques, despite a rich tradition and extensive documentation, are still considered outdated, and their use today requires a fortunate confluence of contextual factors. Archival research, literature review and a study of manuals were coupled with an examination of urban plans and public policies, as well as interviews with experts and stakeholders. This multi-approach research shows that there is a strong need to appropriate traditional knowledge so as to translate local skills into viable solutions able to meet today’s needs. The key issue may be investment in training and dissemination. The mindset of the artisan, that of the homo faber (Sennet 2008), needs to be more widely associated with action toward sustainable local development.

On the development of the communicative competencies of service specialists

The transition to a digital economy is an objective reality of our days. The concept of the digital economy is associated with the transformation of the value system (increasing the importance of learning and creative attitude to business) and the change in the human model (from Homo economicus to Homo faber). This predetermines the need to identify the competencies most in demand in the new society, which a person should possess. Researchers indicate different types of competencies, but everyone agrees that a prerequisite for life in a digital society is communicative competence as a person's ability to establish connections with other people and interact with them in the process of transferring intellectual capital. Developed communicative competence is of particular importance for service professionals. The development of communicative competence can be carried out in the process of selfeducation throughout a person's life and in the process of training in vocational education institutions. These areas are closely related to each other, therefore, the work should be carried out in a comprehensive manner – from the promotion of the values of education and the competitiveness of persons with higher professional education to the appropriate funding of educational institutions that are obliged to form communicative competence in graduates, and control of the results obtained. Control of the formation of communicative competence can be carried out through sociological research. The article presents the results of assessing the level of emotional intelligence as one of the components of communicative competence according to the method of N. Hall on the example of students of Bratsk State University of three profiles of training bachelors (humanitarian, technical and "digital" areas). The study showed the need to manage the process of developing students' emotional intelligence in the system of higher professional education. Possible management tools are the active promotion of the value of “lifelong learning” and the impact on the organizational culture in order to inculcate the necessary values in students. The article also contains a model for the development of competencies necessary for the formation of a competitive specialist and the development of the whole society.

TECNÉ: DO PROJETO PROMETEICO À MODERNIDADE FÁUSTICA

Este texto resulta de uma pesquisa bibliográfica em perspectiva histórico-filosófica, e nele se aborda o problema da técnica e suas múltiplas interfaces. A abordagem cartográfica procura evidenciar conceitos e focar textos que permitem superar efeitos demasiado familiares, de senso comum, no tratamento das relações entre técnica, ciência e tecnologia. O percurso do trabalho tece visita às tradições clássicas de Homero e Hesíodo, seguida pela referência ao pensamento grego, que adensa uma interessante perspectiva sobre a técnica, compreendida como techné, expressão da produção poética — distinta da prática, “práxis”, e da ciência, “episteme”. Seguem registros que abrangem a conjugação entre ciência e técnica, culminando com o cenário da Modernidade Fáustica. Trata-se, portanto, de um recorte de amplo espectro que considera a técnica como forma de atividade humana, como objetos ou sistemas de objetos ou, ainda, como forma de conhecimento. Abrange, portanto, o fazer humano, homo faber; o saber, homo sapiens; o poder, homo politicus; o saber e a demência, homo sapiens-demens. Daqui resulta a compreensão de que a pesquisa do tema implica em estabelecer conexões que transversalizem múltiplos registros e discursos filosóficos, históricos, axiológicos, políticos.

Transhumanismo bioprogresista extropianista, posthumanismo y bioconservadurismo a la luz del concepto de naturaleza de santo Tomás de Aquino

Aunque el auge del transhumanismo progresista extropianista que apunta a un posthumanismo se ha desarrollado en las últimas tres décadas, es fácil ver que se trata de un asunto del pasado, del presente y del futuro. Es un hecho que desde que el hombre empezó a intervenir en la naturaleza ha superado muchas fronteras impuestas por su precariedad. Ya Aristóteles se había referido al hombre como homo faber. No obstante, frente a los avances tecnológicos, últimamente ha surgido una respuesta a las propuestas de los transhumanistas por parte de los que se han llamado bioconservaduristas. Ambos puntos de vista coinciden en que no todo lo que se puede llamar “mejoras” al ser humano, tiene el mismo estatuto ontológico y moral. También resulta interesante ver si es posible que el transhumanismo llegue a un extropianismo o a un posthumanismo, lo cual conduce el discurso científico a un plano filosófico. El propósito de este trabajo es descubrir los alcances y los límites ontológicos de este movimiento, a partir del concepto de naturaleza desarrollado por santo Tomás de Aquino, cuya propuesta es clásica y perenne. Veremos cómo el concepto de naturaleza en santo Tomás nos arroja luz para responder las interrogantes que últimamente se han planteado los intelectuales de este movimiento filosófico, científico y cultural.

HOMO FABER EM HANNAH ARENDT E JONAS

O ARTIGO PROCURA FAZER UMA ANÁLISE DAS CONVERGENCIAS E DIFERENÇAS ENTRE A CONCEPÇÕES DE HOMO FABER EM ARENDT E JONAS.