Diversity and Inclusion Favoritism: Creating Distributive Injustices That Erode Organizational Identity

Diversity and inclusion concepts remain unclear, which has generated an explosion of new viewpoints to pursue distributive justice. These variations suggest the need for a criterion to recognize partiality or prejudices in diversity and inclusion practices. This study applies the social identity approach to investigate the impact of diversity and inclusion distributive injustices on an employee’s organizational identity. Research on perceived employee distributive injustice (PEDI) suggests organizations that favor a person's social categorization or identity may more likely create unfair compensations and incentive biases. This study hypothesizes that distributive injustices can recognize diversity and inclusion practices that negatively affect an employee’s organizational identity. The study consists of 451 full-time US employees. A Cronbach's alpha coefficient for distributive injustice is .94, and organizational identity is .92. The findings confirm that leaders and HR professionals who implement diversity and inclusion practices that favor a social characteristic or identity will erode organizational identity.

Paul and the Author of 1 Clement as Entrepreneurs of Identity in Corinthian Crises of Leadership

When Paul and the author of 1 Clement write letters to Corinth to address crises of leadership, both discuss Moses’ παρρησία (frankness and openness), yet they evaluate it rather differently. In this article, I view both authors as entrepreneurs of identity and explore the ways in which they try to shape their audience’s social identity and influence their behaviour in the crisis by selectively retelling scriptural narratives related to Moses. The article shows that social psychological theories under the umbrella term of the social identity approach help to illuminate the active role of leaders in identity construction as well as the processes of retelling the past in order to mobilize one’s audience.

Do Superordinate Identification and Temporal/Social Comparisons Independently Predict Citizens’ System Trust? Evidence From a 40-Nation Survey

Do superordinate in-group bias as well as temporal and social comparisons offer standalone explanations for system justification? We addressed this question using the latest World Value Survey (7th Wave), combining the responses of 55,721 participants from 40 different nations. Results from a random slope multilevel model showed that superordinate (national) identification, temporal comparison (i.e., the outcomes of an individual relative to those of his/her parents at different time points), and social comparison (based on income levels) were independent and positive predictors of system justification. Specifically, system justification increased when national identification was high, when income increased (i.e., the socioeconomic comparison was positive), and when the outcomes of citizens improved relative to the outcomes of their parents at relevant time points (i.e., the temporal comparison was positive). Incidentally, we also observed an interaction between national identification and temporal comparison (but not with social comparison), indicating that positive temporal comparison seemed to have a reduced effect (but still significant) for highly identified citizens. These results are supportive of the social identity approach to system justification and suggest that support for societal systems is a positive function of people’s personal and group interests.

Illusion managers. The role of historical narratives in populist leadership

In this paper, we delineate the connection between history, social identity and populism, applying to populist leadership. We develop an argument of the use of history by populist leaders to politically mobilize and manage of social identities. We draw on social identity approach and its connection with populism. We introduce history as a political tool for populist leaders. We bring specific historical examples from Greece and Poland to make a case for a particular narrative that populist leaders communicate.. We present explanations offered in populist history such as belief in ‘good and evil’ and historical analogies. Finally, we present methods of spreading historical narratives by populist leaders, emphasizing on censorship, denial, museums and commemorations. We conclude by arguing for populist leadership as a reflection of contemporary history with leaders as history makers and consumers. We identify some key questions to enhance our understanding of the historical component of populist identities.

How Ethical Leadership Promotes Knowledge Sharing: A Social Identity Approach

The aim of this study is to investigate the associations among ethical leadership, group identification, relational identification, organizational identification, and knowledge sharing. This study conducted a survey in Taiwan to collect the data. The administrative group members of schools were invited to participate in this study. The sample included 510 participants, and the hypotheses were tested by using the path analysis and bootstrapping methods in the Mplus program to examine how ethical leadership influences knowledge sharing, through various means of identification. The results of this study show that ethical leadership has both a direct and indirect effect on knowledge sharing. There are two mediating paths in the ethical leadership-knowledge sharing relationship. Firstly, group identification mediates the relationship between ethical leadership and knowledge sharing. Secondly, ethical leadership has an influence on knowledge sharing by means of increased relational and organizational identification. This is a pioneering article that explores the psychological mechanism between ethical leadership and knowledge sharing, using the social identity approach. This study has shown that the social identity theory (SIT) is a useful and promising perspective for future research studies on ethical leadership-knowledge sharing.

Understanding Intergroup Relations in Childhood and Adolescence

There are various theoretical approaches for understanding intergroup biases among children and adolescents. This article focuses on the social identity approach and argues that existing research will benefit by more fully considering the implications of this approach for examining intergroup relations among youngsters. These implications include (a) the importance of self-categorization, (b) the role of self-stereotyping and group identification, (c) the relevance of shared understandings and developing ingroup consensus, and (d) the importance of coordinated action for positive and negative intergroup relations. These implications of the social identity approach suggest several avenues for investigating children’s and adolescents’ intergroup relations that have not been fully appreciated in the existing literature. However, there are also limitations to the social identity approach for the developmental understanding and some of these are discussed.

ГЕНДЕРНІ ОСОБЛИВОСТІ СОЦІАЛЬНОЇ КРЕАТИВНОСТІ МАЙБУТНІХ МАГІСТРІВ ПЕДАГОГІЧНИХ СПЕЦІАЛЬНОСТЕЙ

У статті розкрито гендерні особливості соціальної креативності майбутніх магістрів педагогічних спеціальностей. Методи дослідження: теоретичні (аналіз та узагальнення результатів психологічних досліджень); емпіричні (методика «Соціальна креативність» А.В. Батаршева); математичної статистики (визначення відсоткових співвідношень, типових результатів варіаційного ряду, середнього квадратичного відхилення, критерію Манна-Уїтні). Виокремлено три підходи до тлумачення соціальної креативності (як феномена міжгрупового порівняння, як одного з видів творчості, як здатності особистості ефективно вирішувати нестандартні ситуації у сфері спілкування і взаємин). Показано, що соціальна креативність педагога є складовою його професійної творчості й професійно важливою якістю, оскільки до його обов’язків належить конструювання навчального (та інших видів) спілкування, залагодження складних і нестандартних комунікативних ситуацій. Встановлено, що більшість майбутніх педагогів має середній і вище рівні соціальної креативності, що дозволятиме їм ефективно виконувати свої професійні функції. Виявлено статистично значущі гендерні відмінності за чотирма з вісімнадцяти шкал соціальної креативності. Для хлопців притаманною є більш висока самооцінка своєї рішучості; здатність проявити вимогливість і наполегливість, щоб люди виконали обіцяне; здатність до справ, які оточуючі сприймають як несподівані й принципово нові. Дівчата частіше беруть на себе відповідальність за вирішення найбільш складних проблем і справ. Відповіді й дівчат, й хлопців мають нормальний розподіл, у чоловічій підвибірці вони є більш контрастними, хлопці помітніше відрізняються між собою за проявами соціальної креативності. Зʼясовано, що актуальним завданням у роботі з формування соціальної креативності є розвиток здатності майбутніх педагогів трансформувати поставлені цілі й визначені завдання відповідно до умов їхнього досягнення, спроможність доопрацьовувати й вдосконалювати початкові проєкти й задуми у процесі їх втілення. Література Антюхова, Н.І. (2015). Концептуальна модель творчого потенціалу майбутнього вчителя іноземних мов. Гуманітарний вісник ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди». Тематичний випуск «Міжнародні Челпанівські психолого-педагогічні читання», 7–14. Балл, Г.О., Зливков, В.Л., Копилов, С.О., Курганська, Л.О., & Михайлюк, Л.М. (2011). Педагогічна комунікація та ідентичність педагога. (Монографія). Київ : Педагогічна думка. Батаршев, А.В. (2005). Базовые психологические свойства и профессиональное самоопределение личности: Практическое руководство по психологической диагностике. Санкт-Петербург : Речь. Дуткевич, Т.В. (2021). Психологія конфліктності студентів педагогічних спеціальностей. (Монографія). Київ : КНТ. Каган, М.С., & Эткинд, А.М. (1988). Общение как ценность и как творчество. Вопросы психологии, 4, 25–34. Лазарєв, М.О. (2011). Творчість як родова властивість людини і основа педагогічної діяльності. А.А. Сбруєва, О.В. Єременко, & О.В. Михайличенко (Ред.). Педагогічні науки: теорія, історія, інноваційні технології, 3(13), 93–105. Моляко, В.А. (1983). Психология решения школьниками творческих задач. Киев : Радянська школа. Моляко, В.А. (2007). Творческая конструктология (пролегомены). Киев : «Освита Украины». Попель, А.А. (2014). Социальная креативность: новые подходы к конструированию понятия. Вестник Нижегородского университета имeни Н.И. Лобачевского. Социальные науки, 3(35), 129–135. Саврасов, М., & Александров, К. (2019). Соціальна креативність у структурі творчих здібностей майбутнього педагога. Професіоналізм педагога: теоретичні й методичні аспекти, 9, 105–115. Санникова, О.П., & Белоусова, Р.В. (2001). Оценка показателей коммуникативной креативности с помощью оригинальной методики. Наука i освiта, 6, 52–54. Сисоєва, С.О. (2014). Творчий розвиток фахівців в умовах магістратури. (Монографія). Київ : Едельвейс. Amabile, Т.М. (1983). The social psychology of creativity. New York : Springer-Verlag. APA Dictionary of Psychology. Electronic resource. Access mode: https://dictionary.apa.org/social-creativity Chikszentmihalyi, (1988). Society, culture and person: A system view of creativity. In R. Sternberg & T. Tardif (Eds.), The nature of creativity. (pp. 325–339). Cambridge : Cambridge Press. Maarten Johannes van Bezouw, Jojanneke van der Toorn, &Julia Christina Becker (2020). Social creativity: Reviving a social identity approach to social stability. European Journal of Social Psychology, 1–14. https://doi.org/10.1002/ejsp.2732 Tajfel, , & Turner, J.C. (1979). An integrative theory of intergroup conflict. In W.G.Austin & S.Worchel. (Eds.), The soсial psychology of intergroup relations. (pp. 33–47). Brooks/Cole.