The purpose of the article is to highlight the views of linguists of the second half of the XX – early XXI century on the importance of synchronic and diachronic studies of lexical meaning and identify the tendency of modern linguists to consider synchrony and diachrony as components of one whole. With the help of synchronic-diachronic study of language, studies of lexical semantics are presented in an extremely wide range of works, which receive new opportunities to explain semantic processes and highlight similar dominant features in both structurally related and unrelated languages. The scientific interest of linguists can be directed both to the study of a particular morpheme and to the derivation of universal laws for the development of the lexical meaning of the world’s languages. The vast majority of studies, however, have a more or less clear distribution on the principle of synchrony and diachrony. The article highlights the current perception of diachronic research as one that consists of a number of studies of synchronous sections in the history of lexical meaning, and as a result is considered as one holistic effective study. In accordance with the purpose of the article, a general scientific method is used – an actualist method, which is based on the principle of historicism and allows modern knowledge to trace the development of certain linguistic concepts in the past and predict some trends in future theories. The methodological basis of the actualist method is the principles of historicism, causality, systematics and the principle of general connection of phenomena. As the result of the research it was established that the linguists of our time accept the idea of not confrontation, but of fruitful joint work of synchronic and diachronic research of lexical meaning, unity of synchronic description and historical reconstruction. The author concludes that from the point of view of modern linguistics, the dichotomy of synchrony and diachrony is quite conditional. Synchronous research is not opposed, but, on the contrary, is an important component of diachronic research, because diachronic analysis without synchronic one does not exist. The tacit ban on the use of language history data in synchronic analysis has been overcome.Key words: synchrony, diachrony, dichotomy, non-linguistic concept, interdependence, flexible way of thinking, scientific subjectivism. Метою статті є висвітлення поглядів мовознавців другої половини ХХ – початку ХХІ століття на важливість синхронічних та діахронічних досліджень лексичного значення та виявлення тенденції лінгвістів сучасності розглядати синхронію та діахронію як складники одного цілого. За допомогою синхронно-діахронного вивчення мови дослідження лексичної семантики представлені надзвичайно широким діапазоном праць, що отримують нові можливості пояснення семантичних процесів та виокремлення схожих домінантних рис як у споріднених, так і у неспоріднених мовах світу. Науковий інтерес мовознавців може бути спрямований як на дослідження окремої морфеми, так і на виведення універсальних законів розви-тку лексичного значення мов світу. Більшість досліджень усе ж мають більш-менш чіткий розподіл за принципом синхронії та діахронії. У статті висвітлюється сучасне сприйняття діахронного дослідження як такого, що складається із певної кількості досліджень синхронних зрізів в історії лексичного значення, і як результат – розглядається одним цілісним ефективним дослідженням. Відповідно до мети у статті використано загальнонауковий метод – актуалістичний, який бере за основу принцип історизму і дає змогу за допомогою сучасних знань простежити розвиток певних лінгвістичних концепцій у минуло-му та передбачити деякі тенденції майбутнього розвитку відповідних теорій. Методологічну основу актуалістичного методустановлять принципи історизму, причиновості, системності та принцип загального зв’язку явищ. У результаті дослідження встановлено прийняття лінгвістами сучасності ідеї не протистояння, а плідної сумісної праці синхронного та діахронного дослідження лексичного значення, єдність синхронного опису та історичної реконструкції. Автор доходить висновку, що з погляду сучасного мовознавства дихотомія синхронії та діахронії носить досить умовний характер. Синхронне дослідження не протиставляється, а навпаки, є важливою складовою частиною діахронного дослідження, тому що діахронний аналіз без синхронного не існує. Припинено мовчазну заборону на використання даних історії мови у разі синхронного аналізу. Ключові слова: синхронія, діахронія, дихотомія, нелінгвістична концепція, взаємозумовленість, мінливий образ мислення, науковий суб’єктивізм.
A History of Violence: The Culture of Honor as a Determinant of Homicide in the US South
